Екологічний стан столиці України вже переріс поняття «проблема» і якщо ще недотягнув до поняття «катастрофа», то це питання часу. Такі проблеми характерні для кожного великого міста: транспорт, промислові зони, шкідливе виробництво, щільне будівництво, але існують і способи їх вирішення.
Наразі у столиці є багато екологічних проблем: забруднення повітря та води, брак сміттєпереробних підприємств, намагання забудовників знищити зелені зони та зводити об’єкти там, де це небезпечно для життя людей. Наприклад, у Святошинському районі, у моєму виборчому окрузі, чиновники надумали звести будинок на території колишнього протитуберкульозного диспансеру. Вони навіть не зважають на попередження фахівців Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського про значний ризик для майбутніх його мешканців, особливо дітей, оскільки територія диспансеру заражена мікобактеріями туберкульозу й на сьогодні не розроблено методів знезараження від них ґрунту.
Київ та околиці можуть потонути в смітті. Щороку в столиці утворюється близько 1 млн м³ твердих побутових відходів, більшу частину з яких просто складають на полігонах. Через що ми фактично перетворюємо околиці міста та довколишні села, де містяться полігони, на суцільне звалище. До того ж потужності цих полігонів вичерпуються.
Програмою економічного та соціального розвитку на 2017 рік заплановано розширення потужностей системи очистки фільтрату полігону ТПВ № 5 у Підгірцях, його технічне переоснащення, а також проектування трьох сміттєспалювальних заводів. Дуже важливо вивчати ці проекти на предмет безпечності та наявності сучасних фільтрів. Крім того, необхідно робити акцент на сортуванні та максимальній переробці сміття, а не просто на його спалюванні. Адже частка вторинних ресурсів у побутових відходах становить понад 50%. Наприклад, переробка однієї тонни макулатури дає змогу зберегти 17 дерев, а в процесі переробки паперу витрачається майже вдвічі менше енергії, ніж у процесі його виробництва. Зі старих автомобільних шин можна виготовляти не лише нові автопокришки, а й покриття для дитячих та спортивних майданчиків, тенісних кортів, залізничні шпали, покрівельні матеріали і навіть підошви для взуття.
А ще є так зване технологічне сміття (електротехніка, комп’ютери, батарейки, люмінесцентні лампи), яке потребує спеціальної утилізації. Жодні види електротехніки взагалі не можна викидати на звичайний смітник, адже це небезпечно для довкілля. Наприклад, комп’ютер містить не лише цінні метали, такі як мідь, срібло, золото, а й шкідливі, як-от свинець, цинк, ртуть. Батарейки містять важкі метали, зокрема мідь, а люмінесцентні лампи — ртуть. Наприклад, у Варшаві перероб-ляється 62% сміття, у Празі — 81%, у Києві — лише 5%.
Щороку столицю впродовж кількох днів огортає густий смог і кияни задихаються від смороду та диму. Міська влада заявляє, що горять торфовища. Одразу зазначу, що смог виникає не лише внаслідок горіння торфовищ. Влітку причиною запаху гару справді є горіння торфовищ. Але, наприклад, у середині січня цього року, коли танув сніг і не було вітру, кияни також задихалися. На появу смогу впливають як природні, так і антропогенні чинники, зокрема забрудненість повітря шкідливими викидами промислових підприємств та автомобілів. Так, у Києві річна кількість викидів шкідливих речовин у повітря становить близько 330 т/км². Найбільшим забруднювачем повітря є оксид вуглецю (CO2) — він становить 65% усіх шкідливих речовин, що потрапляють в атмосферу. Крім того, викиди CO2 щороку зростають на 7%.
Основним джерелом забруднення повітря в місті є автомобільний транспорт. Щоб зменшити кількість викидів, необхідно облаштовувати нові та реконструювати наявні транспортні розв’язки, оптимізувати рух громадського транспорту, оновлювати автопарк із застосуванням новітніх технологій фільтрації та ефективного використання палива. Крім того, необхідно розбудовувати мережу велосипедних доріжок та популяризувати цей екологічний вид транспорту.
Ще однією проблемою столиці є радіаційне забруднення. Проблема видалення ртуті промислового майданчика заводу «Радикал» лишається невирішеною з 90-х років минулого століття. За попередніми оцінками, з території колишнього підприємства необхідно вивезти й захоронити на спеціальних полігонах близько 200 тис. т ртутєвмісних відходів. Вартість цих робіт занадто висока для столичного бюджету, тому Київрада звернулася до Кабінету Міністрів з проханням часткового фінансування цих робіт із державної скарбниці. Окрім фінансової є ще й організаційна проблема, пов’язана з очищенням території «Радикала». Річ у тім, що ТОВ «Микитртуть» — єдине спеціалізоване підприємство в Україні, яке займається переробкою ртутєвмісних відходів, — міститься на окупованій території Донецької області. Чиновники КМДА обіцяють впродовж 2017 року розробити техніко-економічне обґрунтування видалення ртуті території заводу «Радикал». Головне, щоб на розробці проектної документації справа не зупинилася. А також на поточний рік заплановано вивезення хлорорганічних речовин із території заводу.
Якщо підсумувати, то задля нашого майбутнього потрібні не лише сучасні технології та обладнання, а й певна перебудова нашої свідомості. Тільки за умови дбайливого ставлення до довкілля, участі кожного з нас у збереженні та примноженні зелених насаджень, роздільного збирання відходів, а також екологічної освіти населення, соціальної реклами в поєднанні з державною підтримкою можливо покращити екологічну ситуацію в столиці та забезпечити гідне майбутнє наступним поколінням.