У ці травневі дні звучить багато спогадів про велику війну, яка забрала мільйони життів українців, як на своїй землі, так і далеко за кордоном.
Тривалий період свого життя я працював в тій частині Києва, яка називається Святошин.
Згадую, як розбудувався цей масив, котрий охопив старі села Борщагівок: Микільська Борщагівка, Братська, Петропавлівська, Софіївська. Ці топоніми походять від назв храмів, які раніше там розташовувалися.
Лісовий масив Святошин освоювався у 80 –рр. позаминулого століття. На ці землі заселялися київськими міщани. Їм виділялося спеціальні земельних наділи, площею біля одної десятини. Так виникли перша, друга, третя, четверта просіки та вулиці, які називалися лініями, що нині перетворилися в проспект Брест-Литовський, вул.Львівську, вул.Котельникова, вул.Відпочинку тощо. Ці лінії вели в напрямку до залізничної станції Святошин.
На жаль, нині залишилися лише одиниці колишніх особняків, побудованих там. До речі, вони за технічним рівнем на сьогодні знаходяться далеко попереду того, що будують нинішні дачники. Зокрема на вулиці Святошинській, 3 до цього часу є ліфт, побудований майже півтора століття тому.
Особливо цікаво звернутися до часів війни, коли через Святошин вона прокотилася декілька разів в один бік і в інший.
Це була частина системи оборонних укріплень м.Києва, які мали захистити столицю від ворогів із Заходу.
На жаль, цю роль Святошин не до кінця відіграв в останній великій війні. Вороги знайшли можливість обійти столицю з боків і взяти в її кільце. Фактично, загинув весь склад армії М.Кирпоноса, командний пункт якої знаходився по вул. Львівській.
А от уже при звільненні Святошина там також відбувалися гарячі бойові події. Через те при знесенні сухостійних дерев жодна пилорами в м.Києві не брала цю лісову сировину, через те, що кожне дерево було десятки, іноді сотні разів поранене кулями, осколками, що приводило до злому пилорам. Тому вироби з них ( всі елементи садової архітектури) робилися вручну, без ризику зламати дорогий механічний інструмент.
Але Святошин відрізняється й іншим. Події, які відбувалися там призвели до гибелі великої кількості громадян України, бійців тодішньої Червоної армії, більшість якої комплектувалося з місцевих мешканців. Зокрема сьогодні можна відзначити видатні місця святошинської землі. Це згаданий командний пункт Кирпоноса, а також вулиці, яким пізніше були присвоєні імена Феодори Пушиної, Михайла Котельникова, Олексія Фаліна.
Чому я називаю ці імена? Тому що до них мають відношення унікальні пошукові операції, організовані Ольгою Яківною Мороченко, вчителькою школи №35, котра нині знаходиться на місці рубежів оборони м.Києва, що займала 206 стрілецька дивізія.
Цій мужній жінці вдавалося те, що не вдавалося багатьом. У 70-80-х роках нею були відшукані могили десятків воїнів, що загинули на цих землях. Зокрема і могилу, у якій поховано до 2-х десятків бійців. Було відновлено імена похованих у цій могилі, що знаходиться на Південній Борщагівці по вул.Симиренко. Там нині стоїть унікальний пам’ятник. Про це трохи нижче.
Їй вдалося знайти могили Героїв Радянського Союзу Олексія Фаліна та Феодори Пушиної. Їх поховання раніше були невідомі і значилися братських похованнях з помилками, зокрема прізвище О.Фаліна. За довідкою, яка була отримана з Подільського архіву на той час, стало відомо, що в 206 артилерській дивізії боєць Олексій Фомін не служив, а служив Олексій Фалін, чиє прізвище було переплутане через некаліграфічне написання під час поховань. Те саме відноситься й до деяких інших прізвищ. Там було також відшукано могилу Феодори Пушиної. Пізніше їхніми іменами названо вулиці.
Пізніше поряд з братськими могилами встановлені спеціальні бюсти Героям Радянського союзу, бо за положенням, яке на той час діяло, виконком Київської міської ради був зобов’язаний встановити їх окремо від загального поховання окремо.
Про пам’ятник особливо хочу сказати. У той час, а це було 1985 року, мене вражала надзвичайна неприглядність могили, яка знаходилась на узбіччі вулиці Симиренко, і я почав шукати людей, які б встановили достойний пам’ятний знак або бюст, або якесь інше скульптурне зображення. І в той час мав переговори з цього приводу з видатними Київським міським художником Миколою Кислим та скульптором Володимиром Чепеликом. Вони запропонували варіант, який здавався представникам тодішніх партійних еліт не зовсім вдалим.
Вони спочатку не підтримували, говорячи, що діти перетворять на центр розваг, а це все-таки могила. Мене ледь не усунули невеликої, але керівної посади. Хоча тепер всім зрозуміло, що ми тоді зробили правильно, встановивши такий пам’ятник. Він на сьогодні є незвичайним, оригінальним і в ці дні варто згадати не тільки скульпторів і архітекторів, а, перш за все, людей, які там поховані.
І хоча цю скульптуру чомусь почали називати пам’ятником воїнам-автомобілістам, цей пам’ятник українським воїнам, захисникам своєї столиці, людям яким завжди будуть приносити квіти нинішні і наступні покоління.
Пам’ятник знаходиться по вул.Симиренко, 21 .
