Великдень, Паска, Воскресіння Христа… Вже більше як дві тисячі років християнству. І, здавалося б, в чому тут диво та неповторність? З року в рік – ті ж традиції та звичаї, ті ж таїнства та ритуали.
Але кожного разу ми відзначаємо Великдень, як заново. Ми чекаємо його, як вперше. З великими надіями і сподіваннями. Бо це – велике свято пробудження і оновлення, весни і відродження. І тоді розумієш, що це не тільки про релігію. Це про віру, надію та любов у їхніх найвищих сенсах і проявах. Це дні великого шансу, який знову й знову дарує нам життя. Це дні, коли нібито списуються тобі гріхи та огріхи, коли сумніви поступаються місцем впевненості, коли набираєшся сил і віриш у себе.
Ця сила відчувається сьогодні скрізь. І у чарівній магії власноруч спеченої паски. І у давніх звичаях та соборних таїнствах. І у передзвонах церков у Великодню ніч. Я вже не кажу про неповторні українські великодні писанки, які давніші й за саме християнство, з їхнім мікро- і макрокосмом, в яких поміщається цілий Всесвіт…
Великдень – це день великого Дива Господнього. День, коли сталося те, чого не мало статися. Коли постав Христос із мертвих. Коли всі зневірені й убогі побачили світло, коли отримали надію. День, коли настав новий святий ранок на Землі…
Христос Воскрес! Божої ласки всім!