Нещодавно у будинок на Героїв Дніпра, 16а влучив російський дрон-камікадзе. Після удару постраждали помешкання мешканців, а у місцях загального користування вибило вікна. Ганна Свириденко – депутатка Київськоі міської ради сприяє оперативному відновленню пошкоджених вікон, аби будинок якнайшвидше повернувся до безпечного стану.
Щоб визначити, як і чим можна допомогти постраждалим родинам, а також які інструменти депутатського реагування залучити, вона оглянула найбільш ушкоджені квартири. На восьмому поверсі її зустріла родина: подружжя поважного віку та їхня донька. Чоловік — із посіченим склом, але з гідністю в очах, щойно після лікарні.
Основний удар припав на кімнату, де знаходилася домашня бібліотека. Під час гасіння пожежі квартиру ще й затопило, тож усюди лежали книжки — мокрі, обсмалені, але врятовані. Здавалося, господар переживав за них більше, ніж за власні рани. Бо це була не просто бібліотека — це було його життя, його працю, його багаторічно зібраний скарб.
Перед Ганною стояв Олександр Володимирович Шугай — український письменник, поет, перекладач, журналіст, лавреат численних літературних премій та представник Фундації імені Івана Багряного у Києві. У його творчому доробку — понад десяток поетичних збірок, оповідань і романів. Та головною справою його життя стало дослідження та популяризація творчості Івана Багряного. Саме йому він присвятив роман-дослідження «Іван Багряний або Через терни Гетсиманського Саду», а також низку інших літературознавчих праць.
Попри тиск радянської цензури, Олександр Шугай доклав зусиль до видання поетичної збірки Івана Драча «Київський оберіг» і книги Ліни Костенко «Неповторність», сприяючи збереженню українського поетичного голосу в часи, коли він був під постійною загрозою.
Ганна Свириденко зазначила: «Для мене особисто дуже важливо підтримати людей, які все життя служили українській культурі й слову. Удар дрону знищив стіни, але не може знищити наш дух. Ми допоможемо відновити цей дім — і зробимо все, щоб такі родини відчували підтримку міста та громади».
Знайомство з такими людьми — це честь і нагадування про те, що ворог намагається нищити все: наші домівки, нашу пам’ять, нашу культуру. Але поки серед нас живуть її охоронці, як Олександр Володимирович, — усі спроби марні. Бо наші люди — незламні. Наші голоси — незнищенні. А українську книгу не візьме ані вогонь, ані вода.
